Llevo meses esperando

Olena lleva tres meses esperando la cita con la especialista. Lo anotó el día de la primera llamada, en el calendario de la nevera. No dice soy tres meses ni estoy un año: dice llevo. Cada mañana mira la web del centro de salud. La lista no se mueve. Sigue llamando cada dos semanas, siempre el mismo número, siempre la misma respuesta educada: aún no hay hueco. La duración ya tiene fecha de inicio; lo que falta es la fecha de la consulta.

Олена вже три місяці чекає на запис до спеціалістки. Записала день першого дзвінка в календарі на холодильнику. Не каже «я є три місяці» і не «я є рік»: каже llevo. Щоранку дивиться сайт поліклініки. Список не рухається. Далі дзвонить кожні два тижні, завжди той самий номер, завжди та сама ввічлива відповідь: місця ще немає. У тривалості вже є дата початку; бракує дати прийому.

Sigue sin recibir una fecha. Lleva un mes sin una respuesta distinta de le llamaremos. Hace tres meses que espera; llevar y hace, aquí, dicen lo mismo. Andrii apunta cada llamada en una libreta para no perder el día. La familia no discute con la administrativa: nombran la duración. Seguir sin fecha no es un olvido de la casa. Es el estado del expediente.

Досі не отримує дату. Уже місяць без іншої відповіді, ніж «ми вам зателефонуємо». Чекає вже три місяці; llevar і hace тут кажуть те саме. Андрій записує кожен дзвінок у зошит, щоб не загубити день. Сім’я не сперечається з адміністраторкою: називає тривалість. Досі без дати — не забудькуватість дому. Це стан справи.

La familia lleva un año viviendo en el barrio y ya conoce el centro. Sofía sabe qué autobús para delante del ambulatorio. Andrii compra el pan en la misma esquina. Hace un año que viven aquí, y la cita sigue igual. Conocer el barrio no adelanta la lista. Llevan un año viviendo en este barrio y, aun así, la especialista no tiene hueco. El tiempo de la vivienda y el tiempo de la espera no son el mismo reloj.

Сім’я вже рік живе в районі і вже знає поліклініку. Софія знає, який автобус зупиняється перед амбулаторією. Андрій купує хліб на тому самому розі. Уже рік, як вони тут, а запис усе той самий. Знати район не просуває список. Уже рік живуть у цьому районі, і все одно в спеціалістки немає місця. Час житла і час очікування — не той самий годинник.

Olena sigue sin cancelar la petición. Tampoco pide otra lista sin papel. Lleva tres meses esperando y sigue llamando. Si un día le dan hora, irá. Mientras tanto, lleva sin un justificante de cita lo bastante claro como para pedirse el día en el trabajo. Andrii sigue trabajando; ella sigue organizando las tardes de Sofía alrededor de una llamada que no llega. Seguir llamando es lo único que pueden controlar.

Олена не скасовує заявку. І не просить інший список без паперу. Уже три місяці чекає і далі дзвонить. Якщо колись дадуть годину, піде. А поки що в неї немає досить чіткого підтвердження запису, щоб попросити день на роботі. Андрій далі працює; вона далі складає вечори Софії навколо дзвінка, який не приходить. Далі дзвонити — єдине, що вони можуть контролювати.

En la cocina, Andrii resume el caso en una frase que ya han usado: hace un año que vivimos aquí, y la cita sigue igual. No es una queja para el vecino. Es un dato para la próxima llamada. Llevamos un año viviendo en este barrio. Ella lleva tres meses esperando. Sigue sin recibir una fecha. Eso cabe en treinta segundos de teléfono y no necesita la historia de toda la familia.

На кухні Андрій зводить справу в одну фразу, яку вже вживали: уже рік, як ми тут живемо, а запис усе той самий. Це не скарга для сусіда. Це дане для наступного дзвінка. Уже рік живемо в цьому районі. Вона вже три місяці чекає. Досі не отримує дату. Це вміщається в тридцять секунд телефону і не потребує історії всієї сім’ї.

Por la noche, Sofía pregunta si ya hay día. Olena dice que no. No inventa un plazo del hospital. No promete la semana que viene. Sigue esperando. Sigue sin fecha. Lleva tres meses en esa espera y, por raro que suene, eso ya es una forma de orden: saber cuánto dura, saber que la lista no se mueve, y volver a llamar dentro de dos semanas. Andrii apunta el próximo día de llamada en el mismo calendario.

Увечері Софія питає, чи вже є день. Олена каже, що ні. Не вигадує строк лікарні. Не обіцяє наступний тиждень. Далі чекає. Далі без дати. Уже три місяці в цьому очікуванні, і, хоч би як дивно це звучало, це вже форма порядку: знати, скільки триває, знати, що список не рухається, і зателефонувати знову за два тижні. Андрій записує наступний день дзвінка в той самий календар.