Hubiera: форма для минулого, якого шкода

Olena firmó el jueves. El bolígrafo quedó junto al contrato, la copia salió de la impresora y el casero se llevó una página. Ahora, el sábado, la cocina está quieta y la firma no se borra. Olena no dice «quiero leer». Eso ya no sirve. Dice: ojalá hubiera leído la cláusula de la fianza. La frase duele porque el jueves ya pasó. Andrii no discute el tono. Lee otra vez el párrafo de la fianza, tarde. Sofía pregunta qué es una cláusula. Olena responde que es un trozo del contrato, y que el jueves no lo miró con tiempo.

Олена підписала в четвер. Ручка лишилася біля договору, копія вийшла з принтера, і орендодавець забрав одну сторінку. Тепер, у суботу, на кухні тихо, і підпис не стирається. Олена не каже «хочу прочитати». Це вже не допомагає. Каже: якби ж я прочитала пункт про заставу. Фраза болить, бо четвер уже минув. Андрій не сперечається про тон. Ще раз читає абзац про заставу, запізно. Софія питає, що таке пункт договору. Олена відповідає, що це шматок договору, і що в четвер вона не подивилася його вчасно.

Ojalá hubiéramos preguntado por el preaviso. Los dos lo dicen, porque los dos estaban en la mesa. Nadie preguntó cuántos días hacen falta para avisar si se van. Nadie preguntó quién guarda la fianza ni cuándo la devuelven. Ojalá ellos hubieran dicho la verdad el jueves: el casero habló rápido y la administración no aclaró la fecha. Olena no inventa un número. Solo nombra lo que falta. Ojalá ella hubiera visto la fecha en la primera página. La fecha estaba ahí, pequeña, y el jueves sus ojos fueron al final, donde se firma. Andrii añade, mirándola: ojalá hubieras guardado el primer correo. El primer correo tenía un adjunto y una hora. Olena lo borró para «hacer sitio». Ahora el hilo está incompleto.

Якби ж ми спитали про строк попередження. Кажуть обоє, бо обоє були за столом. Ніхто не спитав, за скільки днів треба попередити, якщо вони з’їдуть. Ніхто не спитав, хто тримає заставу і коли її повертають. Якби ж вони сказали правду в четвер: орендодавець говорив швидко, а адміністрація не прояснила дату. Олена не вигадує цифру. Лише називає те, чого бракує. Якби ж вона побачила дату на першій сторінці. Дата була там, дрібна, а в четвер її очі пішли в кінець, туди, де підписують. Андрій додає, дивлячись на неї: якби ж ти зберегла перший лист. У першому листі був вкладений файл і година. Олена його стерла, щоб «звільнити місце». Тепер гілка листів неповна.

Nadie puede cambiar el jueves. Olena lo repite para Sofía, que quiere una solución inmediata. No hay máquina del tiempo en la secretaría ni en el piso. Ojalá hubiera preguntado. Ojalá hubiéramos esperado un día. Ojalá hubieras dicho «para mañana». Esas frases no reabren el documento. Sirven para nombrar el hueco. Andrii las escribe en un papel, no para enviarlas, sino para no olvidarlas la próxima vez. Sofía copia la palabra «ojalá» y pregunta si es un hechizo. Andrii dice que no. Es una pena con forma.

Ніхто не може змінити четвер. Олена повторює це для Софії, яка хоче негайного рішення. Ні в секретаріаті, ні в квартирі немає машини часу. Якби ж я спитала. Якби ж ми почекали день. Якби ж ти сказав «на завтра». Ці фрази не відкривають документ знову. Вони називають дірку. Андрій записує їх на папері, не щоб надіслати, а щоб не забути наступного разу. Софія списує слово «ojalá» і питає, чи це заклинання. Андрій каже, що ні. Це жаль, якому дали форму.

Sofía, en cambio, todavía no ha entregado un trabajo del cole: ahí no hace falta hubiera. El trabajo está en su cuaderno, a medias, y el plazo es el miércoles. Olena le dice que ahí la frase correcta es otra: quiero terminarlo, voy a entregarlo, necesito dos tardes. Ojalá hubiera entregado no cabe, porque aún puede entregar. Sofía se alivia. Pregunta si el contrato de sus padres también se puede «entregar otra vez». Olena niega con la cabeza. El jueves ya tiene tinta. El trabajo de Sofía aún no.

Софія, навпаки, ще не здала шкільну роботу: там «hubiera» не потрібне. Робота в зошиті, наполовину, строк — середа. Олена каже їй, що там правильна інша фраза: хочу закінчити, збираюся здати, мені потрібні два вечори. «Якби ж я вже здала» не пасує, бо вона ще може здати. Софія полегшено зітхає. Питає, чи договір батьків теж можна «здати ще раз». Олена хитає головою. У четвер уже є чорнило. Роботи Софії ще немає.

Por la noche Andrii recuenta las penas, una detrás de otra. Ojalá hubiera leído la cláusula de la fianza. Ojalá hubiéramos preguntado por el preaviso. Ojalá hubieras guardado el primer correo. Ojalá ellos hubieran dicho la verdad. Ojalá ella hubiera visto la fecha. Cinco huecos, un jueves cerrado. Sofía deja el cuaderno abierto. Ahí el futuro todavía existe. En el contrato, no. Olena apaga la luz de la cocina y no firma nada más. La forma hubiera le queda en la boca como un sabor: útil para el arrepentimiento, inútil para borrar la tinta.

Увечері Андрій перелічує жалі один за одним. Якби ж я прочитала пункт про заставу. Якби ж ми спитали про строк попередження. Якби ж ти зберегла перший лист. Якби ж вони сказали правду. Якби ж вона побачила дату. П’ять дірок, один закритий четвер. Софія лишає зошит відкритим. Там майбутнє ще існує. У договорі — ні. Олена гасить світло на кухні і більше нічого не підписує. Форма «hubiera» лишається в роті як смак: корисна для жалю, марна, щоб стерти чорнило.