Subjuntivo: форма, ще не всі випадки

Olena espera que Sofía hable con la tutora. No es una conversación larga. Es un recado del cole sobre un trabajo de naturales y una nota en la agenda. Sofía suele mirar al suelo cuando habla con adultas nuevas, pero Olena espera que hable claro, que mire a la tutora y que explique lo que no entiende. También espera que Andrii trabaje menos esta semana y que los tres coman juntos el domingo. El domingo no hay cole y no hay turno largo. Olena ya ha comprado arroz y tomates. Espera que coman temprano, sin prisas, y que beban agua en vez de zumo todo el rato.

Олена сподівається, що Софія поговорить з класною керівницею. Це не довга розмова. Це шкільне доручення про проєкт з природознавства і запис у щоденнику. Софія зазвичай дивиться в підлогу, коли говорить з новими дорослими, але Олена сподівається, що вона говоритиме чітко, дивитиметься на вчительку і пояснить те, чого не розуміє. Вона також сподівається, що Андрій менше працюватиме цього тижня і що вони втрьох повечеряють разом у неділю. У неділю немає школи і немає довгої зміни. Олена вже купила рис і помідори. Вона сподівається, що вони поїдять рано, без поспіху, і питимуть воду замість соку весь час.

No pide un milagro. Espera que vivan con un poco más de calma y que ella escriba por fin el correo al cole. El correo está a medias en el móvil: falta la fecha y falta una frase de cierre. Espera que escriba esa noche, después de la cena, y que no lo deje otra vez para mañana. También espera que la tutora abra el mensaje pronto y que no tarde en contestar. Carmen, desde el cuarto piso, le ha dicho que el cole suele responder en dos días. Olena espera que eso ocurra esta vez.

Вона не просить дива. Сподівається, що вони житимуть трохи спокійніше і що вона нарешті напише листа в школу. Лист напівготовий у телефоні: бракує дати і завершальної фрази. Вона сподівається написати того вечора, після вечері, і не відкладати знову на завтра. Також сподівається, що вчителька швидко відкриє повідомлення і не забариться з відповіддю. Кармен з четвертого поверху сказала їй, що школа зазвичай відповідає за два дні. Олена сподівається, що цього разу так і буде.

Andrii sonríe: espera que Olena descanse ella también. Él ve las luces de la cocina a las once y oye el teclado. Espera que ella trabaje menos en casa y que busque un rato para ella. Media hora ya vale. Espera que los tres hablen por la noche, sin el móvil en la mesa. Sofía espera otras cosas, más simples: espera que papá llegue pronto el viernes y que mamá abra el balcón. Olena espera que lleguen a un ritmo nuevo, no perfecto. Espera que Andrii trabaje, sí, pero que también coma con ellas. Espera que Sofía hable, viva el cole con menos miedo y escriba ella misma un recado corto a una amiga. Poco a poco. Sin milagro. Con un poco más de calma.

Андрій усміхається: він сподівається, що Олена теж відпочине. Він бачить світло на кухні об одинадцятій і чує клавіатуру. Сподівається, що вона менше працюватиме вдома і знайде трохи часу для себе. Хай навіть півгодини. Сподівається, що вони втрьох поговорять увечері, без телефону на столі. Софія сподівається на інше, простіше: сподівається, що тато прийде рано в п'ятницю і що мама відчинить балкон. Олена сподівається, що вони знайдуть новий ритм, не ідеальний. Сподівається, що Андрій працюватиме, так, але й їстиме з ними. Сподівається, що Софія говоритиме, переживатиме школу з меншим страхом і сама напише коротке повідомлення подрузі. Потроху. Без дива. З трохи більшим спокоєм.